середа, 31 травня 2017 р.

Результати Всеукраїнської українознавчої гри 

"Соняшник -2017"

Вітаємо переможців!!!








Прізвище, ім'я
Клас
Бали
Нагорода
1
Соловей Софія
6
47
Диплом ІІ ступеня регіонального рівня
2
Соколова Тетяна
6
48
Диплом ІІ ступеня регіонального рівня
3
Середа Богдан
7
61
Диплом ІІ ступеня Всекраїнського рівня
4
Яненко Олександр
7
46
Диплом ІІ ступеня регіонального рівня
5
Бесага Катерина
7
64
Диплом І ступеня Всекраїнського рівня
6
Левченко Ігор
7
48
Диплом І ступеня регіонального рівня

четвер, 13 квітня 2017 р.

Четвер Страсного тижня називають "чистим". У 2017 році він припадає на 13 квітня. 
   У Страсний четвер на богослужіннях згадуються чотири важливі події з життя Спасителя: Тайна вечеря; обмивання ніг учням в знак глибокого смирення і любові до них; молитва в саду Гефсиманському; зрада Іуди. 
        За стародавнім звичаєм, на світанку цього дня дорослі і діти особливо урочисто миються, але не протягом усього дня, а лише на світанку. Адже саме в цей період вода вважається цілющою. Після цього потрібно сходити на сповідь і причастя. 
      До Чистого четверга будинок повинен бути прибраний. Господині розвішували в будинку рушники, що прикрашають стіни барвистими вишивками. Свічкою, принесеною ввечері з церкви, випалювали зображення хреста на перекладині над входом в будинок. Страсну свічку зберігають до наступного Страсного четверга. 
      Вважалося, що якщо зайти зі страсною свічкою в стайню, можна побачити домовика. Народ вірив, що ця свічка в скрутний час приходить на допомогу; її запалювали під час великої грози, при тяжкій хворобі людей або худоби, а також під час тяжких пологів; давали в руки вмираючому. 
        У Чистий четвер господині, поруч з іншою роботою, готували сіль для великоднього столу. Вони брали грудку соли, загортали її в ганчірку і клали у піч. Коли ганчірка вже обгорить, сіль збирали і зберігали до Великодня. Вранці на Великдень господар клав цю сіль на хліб і все це ставив на покуті під образами. Цю сіль зберігали і давали худобі при шлункових хворобах. Ввечері в церкві відправляються "Страсті". Люди в цей час намагалися зберігати урочистий спокій і додержувати тиші: ні сміху, ні співів, навіть голосних розмов на вулицях в час, коли в церкві читалося Євангеліє, не повинно було бути. Стоячи в церкві під час читання Євангелія, не можна куняти, бо "нечиста сила занесе в пекло". 
        Цікавим звичаєм Чистого четверга був Обряд на заміжжя. Тим дівчатам і жінкам, які хотіли швидше вийти заміж, треба було в цей день витертися новим рушником і цей рушник разом із крашанками та паскою віддати на Великдень людям, які просять милостиню. Це має прискорити день весілля. Мами намагалися в цей день зробити своїм дітям першу стрижку, вважалося, що в такому випадку у них буде густе волосся. З цієї ж причини дівчата і жінки записуються до перукарям, щоб забезпечити собі красиві локони. У Карпатах чистий четвер називали ще "живим", гуцули з цієї нагоди розпалювали вогонь і тримали його до тих пір, поки не вигонили тварин на пасовища. Ним обкурювали домашню худобу від злих духів. Оскільки цей день пов'язаний з очищенням тіла, душі і житла від бруду, ті, хто в Чистий четвер у будинку бруд розводить, весь рік будуть жити в бруді і сварках. Не можна залишати на ніч брудний посуд або білизну - це поганий знак, яким можна залучити хвороби. 
       Також сьогодні не можна віддавати з будинку нічого цінного, а також займати гроші, тому що разом з цінностями можна "віддати" і благополуччя. Приступати до приготування традиційних святкових страв не можна до завершення прибирання, також їх заборонено пробувати до настання Великодня. Якщо в Чистий четвер дощі, весна буде дощовою. Якщо зранку морозно - вся весна буде холодною, зима надовго затримається. Яка погода в Чистий четвер - така ж буде і на Вознесіння (свято, що відзначається на 40-й день Великодня, також припадає на четвер).

субота, 8 квітня 2017 р.


Вербна неділя


Неділя за тиждень перед Великоднем називається "Вербною", "шутковою" або "квітною". За християнським вченням у цей час Спаситель Христос уїжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Це дерево здавен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповідає про прихід весни і має цілющі властивості.

У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі - старі й малі, - бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу". Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти - одне поперед одного - стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька "котиків" - "щоб горло не боліло".

Також був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до "колегіюму".

Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або - якщо було близько - то в полі, "щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток", а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

Не я б'ю - верба б'є,
За тиждень Великдень,
Недалечке червоне яєчко!

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли, а б'ючись, примовляли:

Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

В Галичині примовляли так:

Шутка б'є - не я б'ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою - "щоб нечисть не чіплялася до тварин". Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду - "щоб град зупинився".

Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим' варивом хвору людину чи тварину - у повній надії, що "поможе". Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворувань.

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу - один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп'яли Спасителя: "за це її черви точать". Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: "Закохався, як чорт у суху вербу!" Козяча верба часто зустрічається на Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі "базоки" або "котики".

Олекса Воропай. "Звичаї нашого народу"

Чудодійні властивості верби:
Вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;
Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;
Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;
Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;
Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;
Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова";
Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;
Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;
У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби;
У Лятичівському повіті, коли господар виїжджав у поле сіяти — брав 2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.
Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.

вівторок, 21 березня 2017 р.

Всесвітній день поезії

Всесвітній день поезії

Найдавніші вірші, за твердженням істориків, були написані ще в 23 столітті до нашої ери. Вони були створені принцесою Ен-Хеду-ана (En-hedu-ana) і знахідка підтверджена артефактами. Принцеса є найбільш раннім автором, відомим по імені, а також першої поетесою. Вона була дочкою засновника Аккадского царства - царя Саргона, і відома своїми шумерськими гімнами.
Відомо, що перші словники рим з’явилися ще в середньовіччі. Цікаво що, наприклад, весь Коран побудований на римах. А перший, хто порівняв щоки юної дівчини з трояндою, був поетом, як одного разу висловився Сальвадор Далі.
У 1999 році на 30 сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Перший Всесвітній день поезії святкувався у Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.
„Поезія, - говориться в рішенні ЮНЕСКО, - може стати відповіддю на найгостріші і найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї широку суспільну увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе невеликим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, що відроджують одвічну традицію живого поетичного слова”.
Цей День, вважає ЮНЕСКО, покликаний послугувати створенню у засобах масової інформації позитивного іміджу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого людям.

середа, 22 лютого 2017 р.

З Масляною!




Як на масляному тижні з труби млинці летіли!
Ви млинці, млинці, млинці, ви бліночкі мої...
І сир, і сир, все летіло під поріг!
Ви млинці, млинці, млинці, ви бліночкі мої...

Неможливо уявити собі завершення зими без традиційного масляного тижня, за який кожен справжній українець встигає з’їсти таку кількість смачних млинців, що вистачить на весь рік. А чи знаєте ви, що Масляна – це одне з найдавніших слов’янських свят, тому що бере свій початок ще з дохристиянських часів, у період поклоніння язичницьким богам?

Походження Масниці

Масляна символізувала прихід весни та пробудження природи. Древні слов’яни відзначали “проводи зими” та початок весни і весняного землеробства. В цей день вшановували Сонце, яке несло тепло і пробуджувало природу, тому й готували жертовний хліб, схожий на це небесне світило – млинець.

Перші згадки про Масляну в календарях наших предків датуються ІV ст. н.е. (до речі календарі із села Ромашки Київської області та із Лепесівки – сучасної Хмельницької області). Свято активно відзначалося не лише в період язичництва, а й після запровадження християнства князем Володимиром у 988 році. Зважаючи на велику популярність масничних обрядів та їх значення для народу, Православна Церква не відштовхнула народні традиції, а раціонально, з розумом використала.

Коли святкують Масляну?

В наш час сирна седмиця не має чіткої дати святкування, адже залежить від найголовнішого християнського свята Великодня та передує семитижневому посту. У 2017 році масничний тиждень розпочнеться 20 лютого і триватиме до 26 лютого. Сім днів поспіль дозволено вкушати масло, рибу, яйця та молочні продукти. Така їстівна розкіш відобразилася у назві свята – Масляна.

Проте в дохристиянські часи Масницю святкували в період весняного рівнодення, що підтверджують знайдені древні календарі. Та з приходом християнства у Київську Русь, частування млинцями було перенесено на більш ранній термін, поступившись своїм споконвічним місцем Великодню.

Чиє це свято?

Сьогодні в Інтернет-просторах можна зустріти дебати – Масляна є більш українським чи більш російським святом? Зважаючи на язичницьку історію походження, відповідь очевидна – перш за все, це древньослов’янське свято, зароджене на території нашої Батьківщини. А ми, українці, є спадкоємцями традицій Київської Русі. Отже Масниця – наше культурне надбання, незалежно від особистих релігійних переконань – християнських чи язичницьких. Тому абсолютно неправильне твердження, що свято це – північно-східного сусіда.

Традиційна страва Масляної – млинці чи вареники?


Прихід весни ототожнювали із Сонцем, тому на Масляну готували обрядовий хліб у формі кола – млинець. Стародавні слов’яни вірили, що разом з круглим, рум'яним млинцем вони з'їдають частинку тепла і могутності небесного світила. На Русі млинці готувались в круглих глиняних пательнях із зубчатими краями й прокресленим по глині хрестом – знаком сонця.

Вареники вважаються символом Місяця, тому що своєю формою нагадують його обриси. Свого поширення ця страва набула на території України у період козацтва. Беручи до уваги мінімум півтора тисячолітнє походження свята та відсутність вареників у меню давніх слов’ян, традиційною стравою Масниці являються саме млинці, а вареники увійшли в традицію лише в останні століття.

Млинці ж, навпаки, у язичницькі часи були неодмінним атрибутом святкування Масниці та Весняного сонцевороту – поворотної точки, що символізує перемогу денного світла над довгими зимовими ночами. Недарма кажуть: "Без млинця - не Масляна".

"Парк Київська Русь" відроджує та популяризує традиції українського народу періоду Київської Русі, а тому на свято княжі кухарі головною стравою готують традиційні млинці. Хоча, звичайно, можна буде скуштувати і вареники, і борщ, і багато інших українських страв, які разом формують нашу кухню.

Масляна чи Колодій?

Масляна – архаїчне свято, що мало безліч обрядів. Колодій — слов'янський обряд, приурочений до Масниці (Попільної середи). На масничному тижні мав місце звичай прив'язувати колодки до ніг тим, хто ще без пари. Це мало спонукати молодь замислитись про продовження роду та створення сім’ї. Така традиція була дуже популярною, тому назва обряду колодій вживалася нарівні із назвою свята Масляна, але це зовсім не означає, що дані поняття тотожні. Й взагалі, щодо обряду Колодія – продовження роду та створення сім’ї, то це надзвичайно світле й позитивне дійство, про яке не зайве думати щодня, а не лише на Масляну. ;)

А тому, не дамо ж забути наші найдревніші традиції! Адже ті, хто каже сьогодні, що млинці – це не наша страва, це вороги нашої держави, які нав’язують нам хибну інформацію та хочуть, щоб ми відреклись від своєї культури. А це – справжня зрада перед нашими предками, які колись заснували могутню державу Київська Русь й мріяли, щоб ми – українці – жили в достатку, в мирі та злагоді, шанували землі наші й не вірили пустим словам.

Масляничні звичаї своїх предків ми успадкували. Тепер залишилося їх зберегти і передати своїм дітям. А тому запрошуємо усіх відсвяткувати свято Масляни за древніми обрядами та разом відроджувати та популяризувати традиції та культуру нашого славетно народу – нащадків князів київських!

вівторок, 21 лютого 2017 р.

середа, 15 лютого 2017 р.

Стрітення Господнє

СТІТЕННЯ ГОСПОДНЄ
Історія виникнення свята та його значення 
У стародавніх іудеїв існувала традиція, заповідана самим Мойсеєм: коли в родині народжувалася дитина, її мати через сорок днів повинна була принести в церкву очисну жертву. Якщо це був хлопчик, після його появи на світло, батько і мати приходили з немовлям в храм на обряд посвячення Богу. Саме так і зробили Марія і Йосип - батьки Ісуса. Пречиста Діва пожертвувала двох голубок, і коли родина вже попрямувала до виходу з церкви, вони помітили древнього старця Симеона. Це був один з найбільш шанованих мешканців Єрусалиму, якому було довірено перекладати Святе Письмо. Згідно з переказами, на момент зустрічі з Сином Божим, Симеону виповнилося 300 років. Праведник побачив немовля, зрадів і звернувся до Всевишнього з вдячною молитвою. Цього моменту він чекав з тих пір, коли під час перекладу книги Ісаї, до нього з'явився Святий Дух і передрік зустріч з Христом. Цей день настав, і Симеон умиротворено і спокійно зустрів свою смерть. У православних писаннях в особі старця представляють Старий Завіт, який поступається місцем новому християнства. У Стрітення Господнє молитви звертають до Пресвятої Богородиці та Ісуса Христа, славлять їх жертву і просять дарувати здоров'я і благополуччя рідним і близьким.

Прикмети і народні звичаї 
З давніх часів у святкуванні Стрітення змішалися православні та язичницькі звичаї. Традиція запалювати свічки в цей день прийшла з Риму, де в середньовіччі активно боролися з єретиками і проводили хресні ходи з палаючими смолоскипами, щоб відволікти людей від язичницьких свят. Вважається, що стрітенські свічки захищають оселю від пожеж та ударів блискавки. Їх зберігають протягом року і запалюють під час домашньої молитви. В народі свято Стрітення Господнє 15 лютого завжди вважалося днем зустрічі зими і весни. Сільські жителі по погоді цього дня судили про майбутній врожай, про те теплою або холодною буде весна.
Деякі прикмети на Стрітення: На Стрітення вранці сніг - урожай ранніх хлібів; якщо в полудень - середніх; якщо до вечора - пізніх. Сонце на літо - зима на мороз. На Стрітення вітер - до родючості фруктових дерев. Якщо на Стрітення сніг через дорогу несе - весна пізня і холодна. Капель на Стрітення - до хорошого урожаю пшениці. Якщо в Стрітення на небі багато зірок, вена буде пізньою і затяжною. Господині в Стрітення Господнє пекли млинці, які символізували сонце, і закликали ними весну. Худобу годували бубликами, щоб оберегти їх від хвороб. Кажуть, що в це свято сумувати не можна, тому що Бог все бачить, і на радість відповідає радістю.