Христос воскрес!

Четвер Страсного тижня називають "чистим". У 2017 році він припадає на 13 квітня. 

   У Страсний четвер на богослужіннях згадуються чотири важливі події з життя Спасителя: Тайна вечеря; обмивання ніг учням в знак глибокого смирення і любові до них; молитва в саду Гефсиманському; зрада Іуди. 

        За стародавнім звичаєм, на світанку цього дня дорослі і діти особливо урочисто миються, але не протягом усього дня, а лише на світанку. Адже саме в цей період вода вважається цілющою. Після цього потрібно сходити на сповідь і причастя. 

      До Чистого четверга будинок повинен бути прибраний. Господині розвішували в будинку рушники, що прикрашають стіни барвистими вишивками. Свічкою, принесеною ввечері з церкви, випалювали зображення хреста на перекладині над входом в будинок. Страсну свічку зберігають до наступного Страсного четверга. 

      Вважалося, що якщо зайти зі страсною свічкою в стайню, можна побачити домовика. Народ вірив, що ця свічка в скрутний час приходить на допомогу; її запалювали під час великої грози, при тяжкій хворобі людей або худоби, а також під час тяжких пологів; давали в руки вмираючому. 

        У Чистий четвер господині, поруч з іншою роботою, готували сіль для великоднього столу. Вони брали грудку соли, загортали її в ганчірку і клали у піч. Коли ганчірка вже обгорить, сіль збирали і зберігали до Великодня. Вранці на Великдень господар клав цю сіль на хліб і все це ставив на покуті під образами. Цю сіль зберігали і давали худобі при шлункових хворобах. Ввечері в церкві відправляються "Страсті". Люди в цей час намагалися зберігати урочистий спокій і додержувати тиші: ні сміху, ні співів, навіть голосних розмов на вулицях в час, коли в церкві читалося Євангеліє, не повинно було бути. Стоячи в церкві під час читання Євангелія, не можна куняти, бо "нечиста сила занесе в пекло". 

        Цікавим звичаєм Чистого четверга був Обряд на заміжжя. Тим дівчатам і жінкам, які хотіли швидше вийти заміж, треба було в цей день витертися новим рушником і цей рушник разом із крашанками та паскою віддати на Великдень людям, які просять милостиню. Це має прискорити день весілля. Мами намагалися в цей день зробити своїм дітям першу стрижку, вважалося, що в такому випадку у них буде густе волосся. З цієї ж причини дівчата і жінки записуються до перукарям, щоб забезпечити собі красиві локони. У Карпатах чистий четвер називали ще "живим", гуцули з цієї нагоди розпалювали вогонь і тримали його до тих пір, поки не вигонили тварин на пасовища. Ним обкурювали домашню худобу від злих духів. Оскільки цей день пов'язаний з очищенням тіла, душі і житла від бруду, ті, хто в Чистий четвер у будинку бруд розводить, весь рік будуть жити в бруді і сварках. Не можна залишати на ніч брудний посуд або білизну - це поганий знак, яким можна залучити хвороби. 

       Також сьогодні не можна віддавати з будинку нічого цінного, а також займати гроші, тому що разом з цінностями можна "віддати" і благополуччя. Приступати до приготування традиційних святкових страв не можна до завершення прибирання, також їх заборонено пробувати до настання Великодня. Якщо в Чистий четвер дощі, весна буде дощовою. Якщо зранку морозно - вся весна буде холодною, зима надовго затримається. Яка погода в Чистий четвер - така ж буде і на Вознесіння (свято, що відзначається на 40-й день Великодня, також припадає на четвер).

Вербна неділя

Неділя за тиждень перед Великоднем називається "Вербною", "шутковою" або "квітною". За християнським вченням у цей час Спаситель Христос уїжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Це дерево здавен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповідає про прихід весни і має цілющі властивості.

У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі - старі й малі, - бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу". Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти - одне поперед одного - стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька "котиків" - "щоб горло не боліло".

Також був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до "колегіюму".

Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або - якщо було близько - то в полі, "щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток", а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

Не я б'ю - верба б'є,
За тиждень Великдень,
Недалечке червоне яєчко!

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли, а б'ючись, примовляли:

Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

В Галичині примовляли так:

Шутка б'є - не я б'ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою - "щоб нечисть не чіплялася до тварин". Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду - "щоб град зупинився".

Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим' варивом хвору людину чи тварину - у повній надії, що "поможе". Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворувань.

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу - один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп'яли Спасителя: "за це її черви точать". Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: "Закохався, як чорт у суху вербу!" Козяча верба часто зустрічається на Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі "базоки" або "котики".

Олекса Воропай. "Звичаї нашого народу"

Чудодійні властивості верби:
Вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;
Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;
Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;
Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;
Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;
Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова";
Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;
Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;
У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби;
У Лятичівському повіті, коли господар виїжджав у поле сіяти — брав 2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.
Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.