Про ВЕЛИКДЕНЬ

Вели́кдень (грец. πάσχα, лат. Pascha, івр. פסח‎ песах — «проходження повз»); у християнстві також Воскресі́ння Христо́ве(грец. Ἡ Ανάστασις τοῦ Ἰησοῦ Χριστοῦ); цер.-слов. Великъ дьнь — найдавніше християнське свято; головне святобогослужебного року. У Католицькій церкві Великдень має найвищий статус торжества. Встановлено на честь Воскресіння Ісуса Христа. Тепер його дата кожного конкретного року обчислюється за місячно-сонячним календарем (перехідне свято).

Походження свята

У святкуванні Великодня вбачають язичницьке коріння, котре сягає ще часів до зародження християнства. Зокрема в Україні в давнину землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими віруваннями й були тісно пов'язані поминальні обряди навесні.

Існує думка, що євангельська подія — привід святкування Пасхи та пасхальних обрядів, запозичена у язичницьких таюдейських культах і вже в оновленому вигляді пов'язана з особою Ісуса Христа. Християнські богослови не визнають спорідненості Ісуса Христа з язичницькими воскреслими богами і вважають істинними тільки євангельські твори. Прихильники язичницького походження свята вбачають сутність язичницьких обрядів крізь християнське оформлення свята.

Сьогодні свято Великодня в Україні символізує також загальне відродження та оновлення світу. Збереглося багато звичаїв та обрядів, котрі здійснюються й досі, проте не мають прямого зв'язку з християнством.

Історичні відомості й згадки

Паски в магазині Києва, 2011 рік, 25 квітня(другий день Великодня).

На теренах України святкувати Великдень, як Воскресіння Ісуса почали ще наприкінці першого тисячоліття, з прийняттям християнства. Обидва свята збігалися у часі (весна, рівнодення) і стосувалися відродження життя і надій. З роками чужорідне свято стало частиною місцевої культури, замінивши місцеві звичаї та адаптувавши місцеві обряди й атрибутику.

Ісус Христос, за біблійним сюжетом, воскрес рано-вранці і Воскресіння супроводжувалося великим землетрусом — янголнебесний відвалив камінь від дверей гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці Марія Магдалина, Діва Марія, мати Якова та Соломія прийшли до гробу з пахучими оліями, аби за звичаєм намастити ними тіло Ісуса, але побачили відвалений камінь і порожню труну. Тоді схвильованим жінкам з'явився янгол і сповістив про Воскресіння Господнє.

У «Британській енциклопедії» повідомляється: «Ані в Новому Завіті, ані в писаннях апостольських отців не існує вказівки відзначати свято Великодня. У перших християн не існувало поняття про святість особливих періодів»^[1].

У «Католицькій енциклопедії» сказано: «Великдень увібрав до себе багато язичницьких звичаїв на честь повернення весни. Яйце є символом відродження життя ранньою весною… Кролик — це язичницький символ, і він завжди був символом родючості»^[2].

«Великдень, як і Різдво… мають у своїй основі сонячний (солярний) характер, тобто пов'язані із дохристиянською вірою в народження нового Сонця як божества, що є запорукою життя на землі. (…) Отже, Великдень, у своїй першооснові —  це святкування приходу весни, свято воскресіння землі та природи в цілому до нового життя. (…) Великодні свята українців славні й своїми обрядами, що, без сумніву, є дохристиянськими»^[3].

Походження назви

Великдень

Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва «Великдень» («Великий День») з'явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що «Великдень називається так тому, що у той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, аби був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп'яли Христа — дні поменшали. Тепер лише царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…».

У західно-слов'янських мовах назва свята перекладається як «Великаніч»: чеською Velikonoce, а польскою Wielkanoc. У болгарській (південно-слов'янській мові) подібно до української назви — Великден, а споріднені болгарам македонціназивають це свято Велигден. Проте, протиріччя у цьому немає, оскільки це давнє свято, включаючи і його атрибутику (зокрема й крашанки) нерідко пов'язують із ще дохристиянськими традиціями відмічати знакові астрономічні події, у тому числі й весняне рівнодення, коли перший великий день (більший за ніч день) міряється своєю тривалістю з останньою великою (більшою за день) ніччю.

Пасха

Слово «Пасха» походить від назви старозаповітного свята песах, що святкували юдеї в пам'ять про звільнення від єгипетського полону. Пасхальне ягня в юдеїв стало прообразом Христа, тому Христос іменується ще Агнцем Божим (Ягня Боже), Агнцем Пасхальним (Ягня Пасхи), Пасхою.

Також і в інших європейських мовах назва цього свята походить від давньоєврейського «песах»:

грецькою Πάσχα (пасха), латиною — Pascha, голландською pasen, есперанто pasko, ісландською páskar, іспанською pascua,	італійською pasqua, нижньо-німецькою Paschen, російською пасха, французькою pâques, шведською påskdagen фінською pääsiäinen.

Дата святкування

Докладніше: Обчислення дати Великодня

Дати святкування Великодня у 2000–2020

Рік	Західн.	Східн.
2000	23 квітня	30 квітня
2001	15 квітня
2002	31 березня	5 травня
2003	20 квітня	27 квітня
2004	11 квітня
2005	27 березня	1 травня
2006	16 квітня	23 квітня
2007	8 квітня
2008	23 березня	27 квітня
2009	12 квітня	19 квітня
2010	4 квітня
2011	24 квітня
2012	8 квітня	15 квітня
2013	31 березня	5 травня
2014	20 квітня
2015	5 квітня	12 квітня
2016	27 березня	1 травня
2017	16 квітня
2018	1 квітня	8 квітня
2019	21 квітня	28 квітня
2020	12 квітня	19 квітня

Дату святкування Великодня врегулював Перший Вселенський Собор у Нікеї 325 року. До цього у різних помісних Церквах святкували Великдень у різні дні. Були й такі, що святкували Великдень разом із євреями (песах). Тож Нікейський собор постановив, що не дозволено християнам святкувати Великдень, коли євреї святкують Пасху: «Епископ, свештеник или ђакон, који буде празновао васкрсење Христово пре пролећне равнодневице и заједно са Јудејима, нека буде свргнут» (Апостольські Правила, канон 7).

Дата Великодня має випадати на першу неділю після першого весняного повного місяця, яка наступає після весняного рівнодення. Якщо станеться так, що на цю неділю припаде і єврейська Пасха, то святкування Великодня переноситься на наступну неділю. Щоб уникнути помилки при визначенні Великодньої неділі, постановлено також, що єпископ Александрії повинен повідомляти дату Великодня щороку наперед.

Наприкінці IV століття щорічні послання Александрійських єпископів замінено Пасхалією, яка охоплювала більшу кількість років. Перша така пасхалія оголошена в 388 році патріархом Тимофієм Александрійським. В 436 пасхалія видана вже на 95 років наперед (з 436 по531 роки) одним із його наступників, святим Кирилом Александрійським.

Відмінності дати святкування Великодня

Українські православні та греко-католицька Церкви дотримуються юліанського календаря. Відповідно до нього складаються й пасхалії.Римо-католицька церква у 1582 році перейшла на новий календар, запроваджений папою Григорієм XIII і відомий під назвою «григоріанського», або «нового стилю». У зв'язку з цим було запроваджено й нову пасхалію.

За григоріанським календарем весна починається раніше від юліанського (у період з 1900 по 2099 роки — на тринадцять днів), внаслідок чого виникає різниця в датах святкування Великодня. Також трапляється, що в католицькій Церкві Великдень припадає наєврейську Пасху, а іноді навіть і раніше неї, хоча це і суперечить постанові Нікейського Собору. Разом із католиками святкують Великдень за новою пасхалією і західні протестанти, а також білоруські греко-католики. Православні ж усіх Церков святкують Великдень згідно з постановами Нікейського Собору, зокрема й ті, що відзначають інші свята за григоріанським календарем, наприклад грецькі православні церкви^[4][5]. Буває, що всі християни святкують Великдень одночасно.

Підготовка до свята

До Великодня віруючі готуються впродовж семи тижнів Великого Посту — одного з найсуворіших постів — саме стільки часу провів Ісус Христос у пустелі. Уважається, що у ці дні душа віруючого має співчувати стражданням Господа, котрі пережив Ісус Христос у людській подобі в останні дні. Ці сім тижнів називаються «седмицями» (тижнями). Останній тиждень перед Великоднем називається Страстна Седмиця (Страсний тиждень).

Особливе значення має Великий четвер — день, коли Ісус разом зі своїми учнями під час Таємної Вечері розділив останню трапезу. Цей день іще називають Чистий Четвер, і всі православні по можливості намагаються причаститися. Увечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Христових Страждань.

У Страсну П'ятницю з церкви виносять плащаницю — шматок тканини, в яку було загорнуте тіло Христа після зняття з хреста, та на котрій зображено його у труні. Традиція ця повстала з метою нагадування про Туринську плащаницю. Під час богослужіння плащаницю обносять навколо церкви тричі, що символізує сходження Христа. У цей скорботний день приписується нічого не їсти.

У Велику Суботу зранку відбувається особлива служба, яка з'єднана з Пасхальною Вечірнею^[ru]. На ній читається 15 пасхальних паремій^[ru] з особливими святковими приспівами. Після їх читання священики міняють буденний одяг (облачення) на святковий. У давніші часи християни після суботньої літургії не йшли з церкви, а залишались там до ночі, харчуючись хлібом та вином.

У ніч Воскресіння Христа проводиться святкове богослужіння (Великодня Заутреня і Божественна Літургія), святяться паски, яйця та інші страви. Таким чином церкваблагословляє віруючих після тривалого посту знову вживати «скоромне», себто їсти не пісні страви. Багатий великодній стіл — символ небесної радості і символ вечеріГосподньої (див. «Сіонська світлиця», «Тайна вечеря»).

Українські великодні звичаї

Наразі дослідникам досить важко розібрати які саме великодні обряди коли виникли і за яких обставин. З християнською великодньою обрядовістю змішалися давні язичницькі обряди, пов'язані зі святкуванням весняного сонця. Під впливом християнського календаря язичницька обрядовість частково перемандрувала у Великодній тиждень, а частково й зовсім зникла, оскільки припадала на Великий Піст, що повністю протилежний «весняній радості».

У великодніх звичаях, відомих, головним чином, із записів очевидців XIX-XX ст., знаходяться сліди трьох різних, нашарованих один на одному, культів — культу роду, культу весняного сонця і культу Христа, що приніс людству ідею Воскресіння — ідею духовного й фізичного відродження. Вірування, спільне всім слов'янам, що на Великдень «сонце грає», чи «гуляє», хоч його і приймають за атрибут християнського свята, бо, мовляв «цього дня все веселиться на небі й на землі», було, мабуть, одною з основніших ідей весняного свята сонця, з якої випливали й дальші, на кшталт того, що «під Великодню неділю не вільно спати», бо «той, хто спить, своє щастя проспить».

Великодня Служба Божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священик сповіщає «Христос воскрес!», а всі присутні відповідають «Воістину воскрес!» Після служби процесія тричі обходить навколо церкви — хресний хід, а потім починає процес освячення обрядових пасхальних страв: пасок, крашанок, ковбас, хріну та інших страв (залежно від місцевості). Господині збирають їх у кошики, прикрашені вишиванимирушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках і починають «розговлятися».

Розговляються, насамперед, освяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок та писанок), серед освяченого може бути смаженина, ковбаса, риба, сир, часник, полин,хрін, сіль та вино, баранчик — символ Ісуса Христа, ягнятка Божого. Люди вірили, що покладений у кошичок баранчик гарантуватиме прихильність сил природи і оберігатиме від стихійного лиха.

Відомі також такі звичаї: перед тим, як з'їсти свячене самому, господар (ґазда) йшов з освяченим насамперед поміж худобу, христосався (цілувався) з нею, сповіщав «Христос воскрес!», а хтось із присутніх відповідав за худобу: «Воістину Воскрес!». Тоді господар торкався тричі свяченим кожної худобини і вимовляв: «Аби ся так не брало вівці (чи корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски». В іншій околиці Галичини було записано інше висловлювання: «Який дар красний, так і аби Бог дав телиці (ягниці, чи що) красні». Потім обходив із освяченим сад, пасіку, город, відповідно примовляючи.

Нарешті, всі входили до хати, де господар благословляв дітей, що ставали перед ним навколішки: «Аби вам розум так скоро розв'язувався, як ці бесаги (торба) скоро розв'язуються». У кого була дівчина на виданні, клали їй паску на голову: «Аби-сь у людей була така велична, як ця паска пшенична!» Малу дитину клали в спорожнену від свяченого торбу: «Аби-сь так скоро росло, як паска скоро росте»^[6]. Після розговін молодь ішла звичайно під церкву, де розпочиналися великодні забави —веснянки, також гагілки або гаївки у супроводі відповідних пісень. У житті молоді великодні забави були початком вулиці, що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені.

На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня «небо отворено». Після розговін починали дзвонити на дзвіниці, — а хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Дзвонили в дзвони ввесь день, а потім ще й другого та третього дня.

Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок. Серед інших великодніх звичаїв відомо ще один, який полягає в розкладанні вогнищ на всю Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот на добрий врожай. Цейвогонь вважається святим і мусить сам згаснути.

Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною «на горбках». У могильні горбки закопують яйця та шкаралупу від з'їдених яєць, кості зі освяченого м'яса, освячену сіль тощо. Виливають і чарку горілки: «Їжте, пийте й нас, грішних, поминайте». Часом цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають перехожим.

·                                У деяких селах Буського району Львівщини збереглася традиція святити паску в кошиках не із лози, а із соломи.